Показали неймовірний результат: як військовий з Дніпра став призером змагань Warrior Games (Відео)

В Орландо (штат Флорида) в період з 19 по 28 серпня проходили змагання Warrior Games — це мультиспортивна подія для поранених або хворих військовослужбовців і ветеранів, організована Міністерством оборони Сполучених Штатів. Цього року змагалися близько 300 учасників з США, Канади та України. Військовослужбовець ЗСУ Павло Воловик став призером цих змагань. Нам вдалося з ним поспілкуватися і дізнатися трохи більше про цю подію, а також про те, як і де він отримав поранення та чим займається у звичайному житті, повідомляє сайт «Наше Місто» з посиланням на ДніпротВ.

Що це за змагання, чи брала Україна раніше в них участь і як Ви потрапили на них?

«Ці змагання для України проходять вперше. Взагалі, вони проходили й раніше. Минулого року, в травні місяці, я пройшов відбір до збірної України. Були присутні 250 військовослужбовців, які отримали поранення, внаслідок виконання бойових завдань. І з цих 250-ти людей 32 людини пройшли до збірної. В цю кількість потрапив я».

В цих іграх беруть участь військовослужбовці, які отримали поранення. Яке поранення отримали Ви та як це сталося?

«Я отримав поранення в 2020-му році, під час обходу своїх позицій. Мій підрозділ просунувся вперед, була розмінована саперами тропа. Але відбувся мінометний обстріл, я зійшов з тропи і підірвався на протипіхотній міні. Внаслідок чого, мені відірвало праву нижню кінцівку. Зараз я пересуваюсь на протезі».

Ви сказали, проходив відбір. Що це був за відбір?

«Цей відбір проходив з багатьох видів спорту: легка атлетика, веслування, метання ядра тощо. Моя категорія: веслування та велоспорт. Але дуже важливим фактором відбору було саме інтерв’ю. Ми сідали і нам ставили конкретні питання. Наприклад – «що б ви робили в команді, якби хтось із команди відмовився їхати на змагання? А ви вже як згуртована команда, що б ви робили?». Ну, я кажу, якщо є нормальні причини, то відіграли б самі без питань. Такі, трошки провокативні питання були, але я думаю, що я з цим впорався. А по спорту, по веслуванню, у мене не було якогось шаленого результату. Мені здається, що більше всього відіграло роль саме те інтерв’ю».

Ви сказали, що все життя займалися спортом, що це були за види спорту? 

«Багато чим займався, але останнім часом – це було бойове самбо. Займався ним два роки. Я вступив в академію і мені сказали, що треба взяти як мінімум кандидата в майстри спорту. Ну і я пішов тим шляхом. Взяв собі КМС і вступив в академію».

Як проходила Ваша реабілітація?

«Реабілітація проходила в місті Ірпінь, там є такий спеціалізований військовий шпиталь. Там гарні реабілітологи, які працювали зі мною протягом року. У мене було дві реампутації, тому такий досить довгий термін часу я реабілітувався. Тобто, спочатку була одна довжина ноги, потім я вирішив, що хочу бути активним в житті, зробив реампутацію. Після – знову реабілітація і в подальшому уже нормально став на протез і почав рухатись. Саме завдяки тим реабілітологам. Вони були як друзі і стали для мене мотиваторами».

Чи думали Ви тоді про ці ігри?

«Я навіть не міг подумати, що є такі змагання. Я пройшов реабілітацію, став на ноги, почав рухатись, для себе займатися спортом. Почув від своїх друзів, що є такий класний відбір на змагання Warrior Games. І вони хотіли мене там бачити. Я для себе подумав, чому б і ні? Спробую! Поїхав, спробував. Перед тим передивився відео тих змагань, які проходили раніше, де Україна ще не приймала участь. І я сказав: «Вау! Я хочу бути у цій збірній».

Де відбувалися ігри і як це відбувалося?

«Півтора місяці ми були в Британії. Там нам дали необхідне обладнання, форму, все для того, щоб ми підготувалися і показали гідний результат. В серпні, 18-го, ми полетіли в Америку на змагання. Там було 2-3 дні підготовки до змагань і 23-го числа відбувся старт. Почалося все з велогонки. Я зайняв 4 місце. 24-го серпня було веслування, це вже моя тема. Я готувався і був впевнений, що здобуду гарний результат. Так і сталося. Я зайняв друге місце. Загалом весь п’єдестал з веслування – був Україна. Перше місце – наш, друге – я, третє – так само наш. Україна на веслуванні підняла три прапори».

Ви казали, що брали участь у командному змаганні. Що це була за дисципліна, та як все пройшло?

«Ця дисципліна називалась «Волейбол сидячи». Дуже серйозна і сильна гра. У нас було 6 тренувань. Нас готував британський тренер, який вивів команду Британії в 2018-му році на 1-е місце. Він сам, як волонтер, погодився тренувати нашу команду і за 6 тренувань ми зайняли 2-ге місце. Всього було 9 команд».

Який загальний здобуток української команди на цих іграх?

«Наша збірна зайняла друге місце в командному заліку. Але, я вам скажу, що за півтора місяці підготовки – це дуже потужний результат. Тому що Америка готувалася три роки до того, а ми – півтора місяці. Якщо б ми готувалися три роки, то було б іще більше медалей.

А скільки в цьому році медалей?

В цьому році наша збірна привезла 93 медалі. 32 спортсмени, 93 медалі».

Скільки було людей з Дніпра?

«З Кривого Рогу було двоє і з Дніпра я один».

Чим ви займаєтесь і хто ви є зараз, у повсякденному житті?

«У повсякденному житті я діючий військовослужбовець, який працює в штабі та займається бойовою підготовкою підрозділу».

В Україні досі триває війна і на змаганнях ви були саме у цей період. Як до цього ставляться американці, британці? Чи говорили ви про це? Що вони вам казали про нас і про нашу армію українську?

«Вони дуже сильно цікавляться. Підходили, питали, дуже сильно просили показати якесь відео з війни, як вони казали нам – вони слідкують за нашою країною, як ми воюємо. І вони дуже сильно пишаються тим, як ми все сприймаємо і як ми все використовуємо. Кажуть, наприклад, на тих самих «хаймарсах», ми йдемо до цього три роки, ми навчаємось, а вас загнали на місяць на два і ви показуєте такі результати, просто нереальні. І кажуть, коли ми то бачимо, ми дуже сильно хочемо вам допомагати. І це казали, як і військові генерали, так і звичайні військовослужбовці армії США. Казали, що «ви нереально вмотивовані, ви на своїй землі, ви захищаєте свою землю і це найголовніше. І ми вам хочемо в цьому максимально допомагати. Ви нам хіба відосіки круті кидайте та і все». Британська сторона так само, з повагою і цікавістю, але не так як Америка. Ті прямо підходять і розпитують. Спілкувалися виключно на військові теми. Я скажу, що на таких змаганнях немає суперництва. Є, певно, більше братерство якесь. Ти бачиш такого самого як ти, з таким самим пораненням. Ти підходиш, спілкуєшся, завжди є якісь спільні теми, про що можна поговорити».

Ви їхали туди тільки зі спортивною метою?

«Ми їхали туди більше не зі спортивною метою, це була дуже важлива складова, але напевно, більше з політичною. Тому що, ми як військовослужбовці, пройшли певний етап війни, ми дуже сильно хотіли показати й розказати, що реально в Україні війна. Що то не просто картинки, а то реально вмирають люди і то реально дуже все серйозно. І якщо ми просимо допомоги – вона нам дуже сильно потрібна».