Мене рятували під вибухи снарядів: історія 19-річної дівчини, яка втратила ногу на війні

Руслана Данілкіна пішла доброволицею у лави ЗСУ у перший день повномасштабного вторгнення. Тоді їй було 18 років. Здобула посаду оператора-зв‘язківця, працювала на Запорізькому напрямку, а згодом у Херсонській області. 10 лютого під час виконання бойового завдання її машина потрапила під мінометний обстріл. Руслана отримала важкі поранення, втратила ногу. Історія доброволиці читайте в матеріалі «Наше місто» з посиланням на «Вікна».

Робота з паперами – це не моє

Служба дівчини розпочалася у Запоріжжі. Там вона займалася судовими розслідуваннями і з деякими робочими питаннями їй треба було виїжджати на передок. Коли вона туди потрапила, то зрозуміла, що це її місце.

«Робота з паперами – це зовсім не моє. Мені було нудно. Вкотре я приїхала на першу лінію і звернулася до комбата, попросила взяти мене до себе. Я здивувалася, але він погодився. Але це питання мені безпосередньо треба було вирішувати зі своїм керівництвом. І мені одразу відмовили. Говорили, що я ще зовсім юна і таку відповідальність на себе брати не готові. Я їх розумію, але зупинятися не збиралася», – розповіла дівчина.

За тиждень вмовлянь керівництво погодилося.

Робота Русі полягала в тому, щоб приймати інформацію про виходи та приходи снарядів, про «двохсотих-трьохсотих», переміщення техніки, піхоти, авіації та багато чого іншого. Цілодобово необхідно було бути дуже пильним та уважним, бо в будь-який момент може щось трапитись і просто миттєво треба було доводити все вищому командуванню.

У Херсонській області дівчина ледь не загинула

Після Запорізького напрямку, Руслану перевели на Херсонщину. Тут і сталася трагедія. Вона разом із своїми товаришами їхала виконувати завдання, і розпочався артобстріл. Один зі снарядів ліг дуже близько. Це був касетний снаряд. І його уламки пробили авто наскрізь.

«Почула писк, ми з’їхали з дороги, я взялася за коліно, а там просто кістка. Абсолютно все було у крові. На щастя, позаду їхали бойові медики. Постраждали усі, хто був в автівці. Мені наклали джгут, як знову розпочався обстріл. Медики відбігли, а я просто молилася, щоб знову в нас не попало», – пригадала Руслана.

Дівчину рятували під вибухи снарядів. Їй ампутували ліву ногу вище коліна. Спочатку вона лікувалась у Чорнобаївці, потім її перевезли до Миколаєва, далі — в Одесу.

Як зараз себе почуває дівчина?

За словами дівчини, фізичного болю вже майже немає, але є фантомний біль.

«І це дуже тяжко, відверто кажучи. Позаду вже п’ять операцій. Нога потрохи загоюється, через півтора тижня мені зніматимуть шви. Але ще близько місяця буду лікуватися у шпиталі. Потім на мене чекає реабілітація у санаторії, адже треба підготуватися до протезування. М’язи атрофуються і їх треба закачати, аби потім можна було поставити протез. Загалом це довгий процес. Авжеж, хочеться найкращий протез», – розповіла Руслана.