
Олексій Кравчук – 23-річний командир одного з підрозділів 25-ї окремої повітрянодесантної бригади. Хлопець народився в Дніпрі, навчався в Кривому Розі та Одеській військовій академії. На даний час захищає країну на найгарячіших напрямках, пише “Наше місто” з посиланням на Факти.
Батько Олексія приймав участь в АТО, тож вибір хлопцем майбутньої професії в родині нікого не здивував. Закінчив академію у червні 2021 року. А у серпні вже виїхав до сектора під Авдіївку.
Що буде повномасштабна війна Олексій з побратимами розуміли ще у грудні-січні.
“На нашій ділянці зненацька стало дуже тихо. А 19 лютого все різко змінилося. Росіяни підкотили «Гвоздики» (радянська 122-міліметрова самохідна артилерійська установка) і почали стріляти по нас. Відразу виникло відчуття, що незабаром щось станеться”, – розповідає Олексій.
Одного разу Олексію довелось командувати боєм, будучи пораненим.
“Це було під Новобахмутівкою 12-го чи 13 квітня минулого року. Я пошкодив ногу — вивих, розтягнення зв’язок. А коли добирався на взводний опорний пункт, у цю ж ногу ще й уламок влучив. На щастя, він зайшов у тканини не дуже глибоко”, – згадує Олексій.
Розповів Олексій і про евакуацію поранених бійців.

“Часто хлопці ризикують собою заради порятунку товаришів. Візьмемо ту ж евакуацію поранених. У Новоселівці у травні минулого року поранили мого побратима, з яким воювали пліч-о-пліч понад пів року. Виносили його під обстрілом. За комплекцією він вдвічі більший за кожного з нас. Повірте, було дуже непросто.
Якось у Слов’янську боєць взявся вивести у безпечне місце групу поранених. Нарвалися на супротивника. Він загинув”, – розповідає Олексій.
За словами Олексія, з появою в його житті коханої дівчини, думки та прагнення змінилися.
“Моя дівчина з Бахмуту. Ми познайомилися у соцмережах. А коли після поранення я був на базі бригади, змогли зустрітися у Дніпрі. І пішло-поїхало.
Тепер мені якось легше морально. Знаю, що на мене чекають не тільки родичі та друзі. Мрію створити міцну родину”, – каже Олексій.