Найстаріший клуб Дніпра — престижний Англійський клуб

«21 октября в залах Екатеринославского Английского Клуба для открытия зимнего сезона состоится бал и ужин из 3-х блюд по 1 руб. с персоны», — таке оголошення з’явилося на першій шпальті «Южной зари» ще наприкінці вересня 1910 року, і подібні повідомлення із різницею у день-два у вказаній даті катеринославці бачили у місцевій пресі щороку. Сьогодні мова піде про найстаріший клуб Катеринослава.

ТАНЦІ ДО РАНКУ

«Когда я приехал в Екатеринос­лав, это был совершенно танцеваль­ный город. Все дни недели были разобраны: все екатеринославское общество каждый день собиралось вечером то у одного, то у другого, то у третьего из обывателей. Собирались на чай, старики садились за карты, а молодежь танцевала. Я добросовест­но ежедневно отправлялся вечером часу в восьмом на танцы и занимался танцами до раннего утра», – згадував літератор Микола Баллін, що приїхав до нашого міста 1857 року.

Якщо танцювали катеринославські чоловіки у той час у садибах одне од­ного, то на чай і карти ходили ще й до Англійського клубу, який за рішенням Дворянських Зборів відкрив свої двері 13 грудня 1838 року.

Його назва по­ходить від національності упорядника першого подібного закладу в Росій­ській імперії – англійського банкіра Гарнера, котрий 1 березня 1770 року відкрив у Петербурзі Англійський клуб.

Перша будівля катеринославсько­го Англійського клубу не збереглася, на відміну від двох наступних. У се­редині ХІХ ст. заклад винайняв гар­ний двоповерховий дім відставного майора Щербакова на перехресті Проспекту й вулиці Воскресенської.

Загальновідомий відгук про Клуб, що його залишив у своїх спогадах Андрій Михайлович Достоєвський, котрий у 1860-х працював катери­нославським губернським архітек­тором:

«Вечерами я начал ходить в клуб, где мало помалу познакомился со всем городом. Естественно, меня выбрали при первом же предложе­нии в члены клуба, и я вечерами стал очень часто посещать его. Этот клуб был тогда единственным в Екатери­нославе, он был внесословным: тут были членами и дворяне, и чиновни­ки, и купцы, а поэтому членов было, кажется, более 300 человек, и клуб благоденствовал. Много я потом видел клубов в разных городах, но такого благоустроенного, как екатеринославский периода 1860 —1865 годов, я не встречал».

НОВА БУДІВЛЯ – НОВІ ПРАВИЛА

За кілька років спадкоємці Щер­бакова надумали продати будинок. Ціна, що її призначили за кам’яницю, — понад 60 тисяч рублів, напевно, виявилася завеликою для катери­нославського дворянства, тому воно вирішило придбати землю і звести власний будинок для Клубу. Утім ро­бити це довелося не терміново – по­купець садиби Щербакова знайшовся аж 1887 року. Будинок на Проспекті купила державна скарбниця, після чого в кам’яниці облаштували канце­лярію і квартиру катеринославського губернатора (за два десятиліття тут залишилися тільки канцелярія, губер­натору довелося переїхати до іншого помешкання).

Англійський клуб перебрався до нового приміщення, збудованого не­подалік за проектом Олександра фон Гогена на Проточній вулиці, яка з такої нагоди змінила назву на Клубну. Тро­хи згодом біля Клубу з’явилися сад, відкрита естрада, ресторан, оранже­рея і літній театр із синематографом (до цього часу Клуб винаймав літній театр у Міському саду).

На початку ХХ ст. Англійський клуб із закритого місця відпочинку для об­раних чоловіків перетворився на роз­важальний заклад для усіх здатних заплатити за квиток, як чоловіків, так і жінок. Другим нововведенням було те, що в стінах Клубу почали прохо­дити заходи, влаштовані не тільки його старшинами й членами, а й ін­шими товариствами, які орендували приміщення для балів, маскарадів, концертів, танцювальних вечорів, лекцій. Приміром, саме тут 25 лютого (за старим стилем) 1914 року відбу­лося святкування 100-річчя від дня народження Шевченка, у якому взяли участь сотні свідомих українців Кате­ринославщини.

ТЕАТР ДО ЮВІЛЕЮ

1912 року старшини Клубу виріши­ли, що заклад потребує розширення, і у квітні 1913-го заклали театраль­но-концертну залу, розраховану на 1500 глядачів. Її відкрили 13 грудня 1913 року, з нагоди 75-річчя Англій­ського клубу. «Южная Заря» розповіла, що «новый зал оборудован согласно последнему слову техники и, между прочим, хорошо вентилируется. Сцена также снабжена всем необходимым… На сцене с успехом может подвиза­ться любая труппа, ибо она даже на два аршина шире сцены Зимнего теа­тра. В будущем же сцена может быть углублена за счет части территории клубного сада, причем в нижней ча­сти ее рационально будет устроить веранду для игры в лото летом. К тому же такую веранду придется соорудить в недалеком будущем, ибо в целях спланировки сада необходимо будет снести имеющееся старое деревянное помещение для игры в лото».

Однак того року почалася Перша світова війна, і про будівництво дове­лося забути. 30 листопада 1914-го у клубних приміщеннях відкрили шпи­таль для поранених на 210 ліжок.

Через війну в усіх місцевих клубів з’явився ще один клопіт: влада забо­ронила головну статтю їхніх доходів — лото. Через це, як писала «Южная Заря» у жовтні 1914-го, «в виду соз­давшегося положения администра­ция клубов, например, английско­го, выдвигает на очередь вопрос о ликвидации дальнейшей деятельно­сти клуба, так как без наличности лото клуб не может существовать».

Тим не менш Англійський клуб продовжував функціонувати (із пе­рервами) до 1924 року, коли в його стінах запрацювали Об’єднаний клуб ім. Леніна і Будинок освіти (Робітни­ча просвіта). Згодом на фасаді театру з’явилася вивіска: «Сад та театр заліз­ничників». Пізніше сюди перебрався Перший Український драматичний те­атр, створений 1918 року в Києві. Пе­рейменований на Дніпропетровський український музично-драматичний театр ім. Шевченка він працює і сьо­годні у приміщенні клубного театру, щоправда, у суттєво перебудованому.

У будівлі самого колишнього Англійського клубу розміщується нині Будинок офіцерів.

Фото із фондів ДНІМ ім. Д.І. Яворницького.