Хто стріляє в білих лебедів на Дніпропетровщині

У грудні минулого року біля села Письмечеве Солонянського району Дніпропетровської області громадські активісти побачили на плесі озера чотирьох убитих лебедів-шипунів. Птахів, яких включено до Червоної книги України. Поблизу місця злочину застали людину, котра представилася головою ревізійної комісії Дніпропетровської обласної організації Українського товариства мисливців і рибалок. І показала документи на ім’я Андрія Адамова…

Жахливий випадок нелюдської розправи над лебедями увійшов до інформацій­ного простору держави, став темою репортерських сюжетів провідних те­левізійних каналів і предметом обго­ворення в обласній раді. Поки що на рівні розширеного засідання депутат­ської групи.

18 квітня 1997 року Дніпропетров­ська обласна рада депутатів, надаючи угіддя в користування УТМР, рекомен­дувала кожній районній організації то­вариства мисливців і рибалок Дніпро­петровщини набути права юридичної особи. Тобто вже двадцять років тому йшла мова про децентралізацію, те, про що сьогодні говорять на всіх держав­них рівнях. Ця рекомендація в рішенні обласної ради не суперечила статуту УТМР і відповідала Закону «Про мис­ливське господарство та полювання». Бо останній передбачав, аби за одним користувачем закріплялося не більше 30 відсотків від загальної площі угідь.

З цього рішення у 97-му мало б розпочатися реформування мислив­ського господарства області. На прак­тиці це означало, що всі районні і міські (міськрайонні) організації повинні були перейти на самостійне управлін­ня і фінансове забезпечення, не вихо­дячи з УТМР. На той час дніпропетровці у системі Всеукраїнського товариства мисливців і рибалок постійно посідали не нижче третього місця за загальними результатами роботи. І в рекомендації обласної ради деякі очільники громад­ської організації побачили не шлях до розвитку мисливського господарства, а… начебто спробу зруйнувати те, що створювалося десятиліттями.

Насправді питання полягало в ін­шому: у процесі децентралізації хтось мав позбутися керівних посад і мож­ливостей, які з цього випливали. Бо товариство мисливців і рибалок – ор­ганізація, де зосереджуються значні матеріальні ресурси, які підкріплю­ються коштами від оренди приміщень та земельної ренти. Це не громадське об’єднання книголюбів, не прославле­на «Просвіта» і навіть не місцеві відді­лення Червоного Хреста та Півмісяця.

Законодавча заборона втручатися у діяльність громадських організацій з боку державних органів влади за­гострила апетити певних осіб. Скажі­мо, ще 2004-го під час звітів і виборів здійснили невдалу спробу змістити тодішнього голову Дніпропетровської міськрайонної організації УТМР М. Бі­лоусова. Після цього зайшли з іншого боку. Хтось зумів переконати голову Всеукраїнської ради УТМР М. Шуляра, що настав час замінити голову Дніпро­петровської обласної ради товариства В. Деркача. Прибувши на звітно-ви­борну конференцію, київський гість дав зрозуміти Валерію Івановичу, аби той добровільно склав з себе повно­важення. Хоча такі речі заборонені за­коном. В. Деркачу навіть не дозволили звітувати про роботу обласної ради УТМР.

Так на місці голови обласної орга­нізації мисливців і рибалок опинив­ся В. Тибан, заступник В. Деркача. А його заступником став М. Буц, якого 2001 року за посадові зловживання звільнили від обов’язків голови Дні­пропетровської міськрайорганізації УТМР і мали намір виключити з то­вариства. Та після такої «ротації» за участі «третьої» сили революційних (і навіть еволюційних) змін в орга­нізації мисливської справи не відбу­лося. Навесні 2007-го голова пер­винного мисливського колективу №161 В. Кобзар застав в угіддях В. Тибана і кількох впливових осіб, які «здійснювали санітарний відстріл» перелітних гусей. Перевірка вияви­ла, що до міської ветбаклабораторії не направили жодної гусячої тушки. В. Кобзар не втримався і виступив на пленумі міськрайорганізації УТМР. Покарання прийшло негайно. З осо­бистої подачі В. Тибана. Хоч В. Кобзар 25 років очолював один із найпотуж­ніших базових колективів організації, його звинуватили у наклепі і звільни­ли з посади. Мисливці не змирилися з таким рішенням і знову одностайно обрали В. Кобзаря головою колективу.

Замість того щоб мобілізувати чле­нів товариства на потрібні справи і про­вести власне розслідування, президія міськрайорганізації УТМР ухвалила рі­шення… розформувати колектив. При тому, що у первинного об’єднання віді­брали мисливський будиночок і, влас­не, анексували озеро Озерище.

Так інтриги і бруд у стосунках пред­ставників верхньої ланки з низовою обласної організації зруйнували те здо­рове, що всі роки цементувало і рухало товариство. А ще, на сором очільників обласної та міськрайорганізації УТМР, привело їх до суду. Про такі справи у громадській організації написали дру­ковані засоби масової інформації та розповіли телеканали.

На вимогу первинного колекти­ву №161 з Києва приїхав заступник голови Всеукраїнської ради УТМР П. Шпак. Але замість того щоб зустріти­ся з мисливцями, реально подивитися на ситуацію, він навіть не вийшов за стіни приміщення на Комсомольській (Старокозацькій), 31. А через кілька днів після цього В. Кобзаря виключи­ли з товариства за те, що у телесюжеті дозволив собі відповісти на запитання кореспондента. Нікого при цьому не образивши. Немає сенсу приховувати і того, що на адресу нескорених мис­ливців почали лунати погрози фізичної розправи над ними та членами їхніх сі­мей. Це до питання про конституційне право, дотримання законів України. І загалом про звичайну людську поряд­ність.

Саме цього часу вирішили скори­статися своїм правом отримати статус юридичної особи члени Криничан­ської районної організації УТМР. Якою ж виявилася реакція посадових осіб обласної ради товариства мисливців і рибалок? Голову районної організа­ції А. Качановського позбавили зван­ня почесного мисливця і виключили з товариства. Через суди і підтримку депутатського корпусу обласної ради криничанцям зрештою вдалося досяг­ти мети. Хоч як їм на цьому шляху не заважали. Андрію Бронеславовичу це коштувало кількарічної тяганини, втра­ти здоров’я і життя.

Не витримав такого «творчого процесу» і голова міськрайорганізації УТМР М. Білоусов (який прийшов на посаду ще 1986 року після смерті П. Д. Сизоненка. — Авт.). 2008-го він на­писав заяву і достроково склав з себе керівні повноваження.

Товариство, яке б мало спиратися на активність низової ланки, почало перетворюватися на закриту устано­ву, де існують свої внутрішні правила і неписані закони. 25 травня 2011-го, через три з половиною роки пошуку правди, Бабушкінський районний суд обласного центру визнав, що виклю­чили В. Кобзаря з товариства на підста­ві неправдивої інформації або просто наклепу. 5 серпня 2012 року загальні збори колективу легітимною більшістю одностайно підтвердили його повно­важення як голови. Три документи з підписами і печатками зареєстрували у журналі вхідної кореспонденції облра­ди УТМР. Три роки не отримували відповіді від В. Тибана як посадової особи. А коли первинний колектив знову порушив болюче питання права обирати голову, мисливців звинува­тили у фальшуванні документів. Хоч, програвши судовий процес, і В. Тибан, і М. Буц мусили б просто добровільно піти у відставку.

На місцях члена товариства ніхто не запитує, якою він хоче бачити мислив­ську справу. Без обговорення у низовій ланці вносяться зміни у статут УТМР. Скажімо, 2010-го на з’їзді ухвалили рішення вибори в організаціях прово­дити через сім років. Дізналися про це лише 2015-го. Виникло закономірне запитання: а чому не через десять чи п’ятнадцять? Чому не обирати пожит­тєво? «Турбота» про права рядового мисливця досягла такого рівня, що 2015 року на всю Дніпропетровську районну організацію виявився аж… один примірник оновленого статуту УТМР!

У товаристві не можна прослідкува­ти рух коштів, яка зарплата у голови, які суми перераховуються на рахунок Всеукраїнської ради УТМР? При цьо­му щороку членські внески зростають на 50 гривень. Два колективи Дні­провської районної організації УТМР – 161-й та 153-й – протягом десяти років сплатили у товариство в якості членських внесків, трудової участі та за відстрільні картки мільйон гривень. А в угіддях (це 15 300 гектарів) є лише три-п’ять зайців на тисячу гектарів (норма — 50, у ФРН — 240). За косуль, диких кабанів загалом треба змовча­ти. Хоч у 70-ті роки минулого століття у цих же угіддях мисливське господар­ство процвітало. У прямому розумінні цього слова.

2014-го кошти, зібрані Дніпропе­тровською (Дніпровською) районною радою УТМР, склали 1 мільйон 730 тисяч гривень. 400 тисяч пішли на внутрішні потреби. Решту переказали на рахунок обласної ради УТМР. Але звіту про те, як вони використані, ви не знайдете ні на сайті обласної ор­ганізації, ні у первинних колективах. Звернулися з цього приводу до ре­візійної комісії Всеукраїнської ради УТМР: «Приїдьте, перевірте!» І отри­мали відповідь: «Приїду тоді, коли мені скажуть!»

Тому не треба дивуватися, що на березі озера біля села Письмечеве, де знайшли вбитих лебедів, опинився голова ревізійної комісії Дніпропетров­ської обласної ради УТМР з рушницею. Йому б побувати на об’єктах товари­ства, подивитися, що і як там відбува­ється. Скажімо, чи є необхідність утри­мувати десятиліттями платного єгеря в угіддях, де немає ні качок, ні зайців, ні косуль, ні кабанів? Чи, може, він за рахунок товариства виконує обов’язки об’їждчика приватних полів?

Щороку десятки тисяч мисливців області, сплачуючи членські внески, намагаються вірити у те, що ситуація в угіддях нарешті покращиться. Осо­бливі надії покладалися на 2017-й. Мала відбутися звітно-виборна конфе­ренція. Які реформи запропонує Київ, до яких змін готуватися на місцях? Але, прибувши наприкінці лютого у Дніпро, голова Всеукраїнської ради УТМР М. Шуляр не став утруднювати себе зу­стрічами у первинних колективах, ви­ступами на радіо, телебаченні чи на шпальтах газет. Приїхав на Озерище, де у приватному ресторані вже чека­ли делегати конференції. Про що там йшла мова, невідомо. Чи були альтер­нативні кандидатури до виборних ор­ганів, невідомо. Чи був звіт ради, теж невідомо. Як і те, скільки ж у ресторані залишили громадських грошей? Коли б М. Шуляр зустрівся з місцевими мис­ливцями, ті б розповіли, що неподалік в озерах вже три роки зовсім немає води. Її можна перепустити з Озерища. Але водойму взяв в оренду член пре­зидії обласної ради УТМР. Тому сюди шлях для рядового мисливця закри­тий. Як і шлях для води в озера Куплю­вате та Вошивку.

У ситуації, яка склалася, було б пра­вильніше провести фінансовий аудит громадської організації. Хоча б за де­сять останніх років. Аби мати бодай приблизну картину витрачених коштів і стану мисливського господарства. Та дати відповідь на питання деяких правових аспектів. Також добре було б обговорити всією громадою шля­хи подальшого розвитку мисливства і рибальства на Дніпропетровщині. Адже не може одна людина, в руках якої опинилася печатка (і яка, вибач­те, претендує на неформальний статус барона), визначати, кому бути членом товариства чи головою колективу, ре­агувати на письмове звернення чи ні. Зрештою визначати долю і стан цілого сектору економіки області, яким є мис­ливське господарство. Не реформу­вавши галузь, залишивши у її керівни­цтві самозванців і догідливих персон, ми і надалі матимемо порожні угіддя, а на озерах — побитих розбещеними особами білих лебедів.