Столітня війна за Україну

22 січня 1918 року Центральна Рада у четвертому Універсалі проголосила Українську Народну Республіку «самостійною, ні від кого не залежною, вільною суверенною державою українського народу». 22 січня 1919 року був підписаний Акт Злуки, що об’єднав східно — та західноукраїнські землі в одній державі. Це лише дві події Української революції 1917—1921 років, вельми насиченої подіями, коли мало не кожен день приносив новини, сповненої надій і відчаю, здобутків і втрат. В історичному музеї ім. Яворницького до 16 лютого триватиме виставка «100 років боротьби», яка знайомить із цим важливим періодом в історії нашої країни, коли почалися справжнє формування української нації та розбудова української державності.

Всеукраїнський проект

З нагоди сторіччя Української рево­люції 1917—21 років Інститут націо­нальної пам’яті розпочав інформацій­но-просвітницьку кампанію і, зокрема, виготовив 25 комплектів з 21 банера, де стисло й у популярній формі розпо­відається про основні події та видат­них діячів того періоду. Для виставки задіяли унікальні матеріали кількох музеїв — Української революції, видат­них діячів української культури, укра­їнської діаспори, а також архіву СБУ і особистих архівів кількох істориків. Загалом до експозиції увійшли понад 250 документів і фотографій, частина яких оприлюднюється вперше.

Виставка висвітлює процеси дер­жавного будівництва, створення по­літичної еліти та української нації, розповідає про тогочасні українські військо й флот, дипломатію та церков­ний рух, освіту й культуру, державну символіку й гроші, пресу, співпрацю з національними меншинами й україн­ський Крим, про буденне життя укра­їнців; антибільшовицькі повстання та походи, що стали останніми акордами Української революції.

У Києві виставку «100 років бо­ротьби» відкрили в листопаді мину­лого року просто неба — на Майдані Незалежності. 18 січня експозиція розпочала роботу в Дніпрі, 22-го — у решті обласних центрів.

Великі надії

— Перший банер присвячений пробудженню нації, коли після Лют­невої революції 1917 року мільйони мешканців півдня згадали про своє українське коріння. Як сказав відомий політик та історик Дмитро Дорошенко, «забилося українське серце, і озвала­ся українська кров». Усіма великими містами у березні проходили багато­тисячні маніфестації, на які вийшли українці й показали, що вони — велика сила, — розповідає Тетяна Цимляко­ва, заввідділом історії України 1917— 1945 років історичного музею.

17 березня 1917 року політики й активісти створили у Києві громадську організацію Українська Центральна Рада, яка після Всеукраїнського націо­нального конгресу 19—21 квітня стала представницьким органом україн­ського руху, а трохи згодом — парла­ментом Української Народної Респу­бліки.

— Вісім представників від Кате­ринославщини увійшли до першо­го складу Центральної Ради, — каже Тетяна Миколаївна. — Головою та ідеологом Ради був Михайло Гру­шевський. Це унікальна людина: енергійна, неймовірно працездатна, людина-оркестр, міг робити декіль­ка справ одразу. Користувався дуже великим авторитетом, тому в народі говорили: «Мати — Україна, а батько – Грушевський». Як його обрали на конгресі таємним голосуванням голо­вою Ради, так він ним і залишався до останніх днів УНР. Виконавчою вла­дою УНР став Генеральний секретарі­ат, де також був наш земляк Микола Стасюк, генеральний секретар харчо­вих справ.

Яєчня, горлинка чи жидівські гроші

— Ми відкрили виставку 18 січня, саме цього дня сто років тому була ви­пущена в обіг перша українська банк­нота — 100 карбованців. На ній був напис чотирма мовами: українською, польською, російською, єврейською, через що в народі банкноту обізвали жидівськими грошима. За колір на­зивали і яєчнею, — розповідає Цимля­кова. — А ще горлинкою — за схожість із українською вишивкою. Працював над першими українськими грошима Георгій Нарбут. До березня 1917-го він, уродженець Чернігівської губер­нії, жив у Петербурзі, потім переїхав до Києва. За словами Тетяни Цимляко­вої, Нарбут був одним із «березневих» українців, які визначилися на користь України як держави на самому початку революції.

Окрім грошей, художник розробив поштові марки УНР, Герб Української держави, українські абетку, етикет­ки, гральні карти. Нарбут став одним із засновників і ректором Української академії мистецтв, створеної у вересні 1917 року.

Спадкоємність державності

Упродовж 1917—21 років в Україні змінилося кілька форм державнос­ті. 29 квітня 1918-го Всеукраїнський хліборобський конгрес у Києві про­голосив Павла Скоропадського геть­маном всієї України — й на зміну УНР прийшла Українська держава, або Гетьманат. Після антигетьманського повстання у листопаді-грудні 1918 року Скоропадський зрікся влади, й було відновлено УНР із Директорією на чолі. У листопаді 1918-го на землях Галичини, Закарпаття й Північної Буко­вини утворилася Західно-Українська Народна Республіка, лідери якої 22 січня 1919 року підписали із Директо­рією Акт Злуки. Керівники ЗУНР споді­валися на допомогу Києва в боротьбі із Польщею та Румунією, які зазіхали на західноукраїнські території, але ця допомога тривала недовго: в лютому 1919 року очільники УНР самі були змушені залишити Київ, а згодом і взагалі Україну, яку окупували більшо­вики.

Проте українські державні установи не припинили своє існування. 1921 року у Варшаві створений Державний центр УНР в екзилі (у вигнанні) на чолі із головним отаманом (після 1944-го — президентом УНР). Центр змінював своє місцеперебування, але не припи­няв діяльності аж до 1992 року. Його представники об’єднували та підтри­мували українських емігрантів, нала­годжували співпрацю з міжнародними організаціями та західними країнами, інформували світ про «українське пи­тання» та злочини радянської влади — Голодомор 1932—33 років і політичні репресії в Україні.

22 серпня 1992 року останній пре­зидент ДЦ УНР Микола Плав’юк пере­дав прапор, державну печатку і пре­зидентські клейноди разом зі своїми повноваженнями першому Президен­ту незалежної України Леоніду Кравчу­ку. Цей символічний акт нагадав про те, що 24 серпня 1991 року українська незалежність насправді була не прого­лошена, а відновлена.