Іван Леньо: щирість з публікою та ніякого акторства

«Козак Систем» — нове слово в українській музичній культурі. Стильні й сучасні, талановиті патріоти, що рушать кордони і стереотипи про самих українців. Гурт напрочуд професійних і колоритних музикантів набирає популярності у світі та й у себе вдома. Впродовж кількох насичених емоціями годин ми спілкувались із фронтменом гурту, музикантом з двома академічними освітами, суспільно-культурним діячем, волонтером та соціальним філософом Іваном Леньо.

— Іване, навіщо музикантам вашого рівня була участь у цьогорічному відборі на «Євробачення-2018»?

— Ми нечасті гості телевізійних проектів. Точніше, за кордоном часті, а у нас ні. Отож було цікаво показати себе ширшій аудиторії, тим, хто на фестивалі не їздить, а сидить вдома, чий світогляд формується з того, що показують по телевізору. Шкода таких людей. От хотіли показати домогосподаркам Європи, що таке сучасна українська рок-музика.

— Як тобі вибір українців в особі Меловіна?

— Симпатичний талановитий хлопець. Тільки в його шоу, в пісні, мелодиці, словах, одязі, образі фактично відсутня ідентифікація. З якої країни цей співак?

— Іване, Вікіпедія пише, що в тобі є польська, українська та циганська кров. То ким ти почуваєшся?

— Не знаю, хто пише у Вікіпедію, але це більше міф, ніж правда. Те, що я дійсно люблю і знаюсь на етнічній музиці Балкан чи ромів, не значить, що в мене в крові така гримуча суміш. Мої батьки по лінії матері — переселенці з польського містечка Криниця під час жахливої операції «Вісла». Мабуть, тому мені відносно легко далась польська мова. По батьковій лінії в мене лемківське коріння, всі родичі — вихідці з Монастириська Тернопільської області. Просто я з дитинства слухав і ловив на коротких хвилях радіоприймача різну етнічну музику, на кшталт румунського та молдавського радіо. А вже пізніше переслухав чимало світової етнічної музики.

— Іване, тебе часто запрошують на телебачення у ток-шоу про політику, ти відома публічна особистість. Чи розглядаєш для себе можливість піти в політику?

— Я люблю отримувати результат від своєї діяльності. Ми з хлопцями – така собі система в системі, що продукує багато речей, реальний продукт: пісні, альбоми й концерти. У нас хороша продуктивність. Наші пісні мають вплив на людську свідомість. Якось я запитав у однієї відомої людини, чому він не йде у президенти, адже міг би ним стати, маючи високий рівень довіри, й багато чого змінити. На що почув у відповідь: «Помиляєшся, я зараз на своєму місці маю значно більші можливості змінювати простір навколо себе, аніж ставши президентом». Тепер мені зрозуміла така позиція, і вона відповідає реальному стану речей. На своєму місці, справді, можу зробити більше.

— У тебе за плечима дві консерваторії — Київська та Воронезька. Скажи, чи потрібно сучасному музиканту мати класичну чи навіть академічну освіту?

— Ну загалом такої резолюції немає, але якщо Леньо сказав, то о’кей (сміється). У Союзі рок-музикантові, щоб відбутись, привернути увагу, достатньо було стати протестним, піти проти системи. Тепер цим нікого не здивуєш. Можеш говорити що завгодно — демократія. А от значення мають рівень майстерності, глибина володіння інструментом, стилем, бажано віднайденим, авторським. Це набагато складніше. Звісно ж, класична освіта дає більше можливостей і варіантів для реалізації задуманого. До речі, я навіть аспірантуру закінчив… Та й більшість хлопців «Козак Систем» мають академічну освіту.

— Як правильно називається ваш стиль?

— Найближче це етно-рок. Хоча єдиний стиль визначити складно, він, скоріше, авторський – напрацьований, його складно кимось повторити.

— Як виникла назва «Козак Систем» і що вона означає?

— Виникла, як і все, спонтанно. Це такий експортний варіант назви, в якій у кожного слова є доступна і проста асоціація: «козак» — за історичною аналогією воїн, міцний чоловік, захисник, голова роду; «систем» — система людей, які сповідують певні цінності.

— Хто працює над вашим зовнішнім виглядом? Мушу визнати, він у вас по-справжньому патріотичний і водночас дуже стильний.

— В першу чергу ми самі. А от у творенні костюмів, що були на нас на відборі на «Євробачення», брали участь кілька молодих українських дизайнерів.

— Що означають твої численні татуювання і коли почав їх робити?

— Давно. На мені є різні символи, важливі для мене. Сонце — як джерело світла і життя. Найдавніше зображення тризуба, який пізніше став гербом України. Є напис дохристиянськими рунами імені Маланка. Це найдорожча для мене людина, заради якої я, не роздумуючи, віддав би життя, – це моя донька. І ще багато різних зображень. Я цілком нормальний і досить виважено ставлюся до життя. Я — здорова людина, такими ж намагаюсь оточувати себе, здоровими, принаймні, психічно.

— Ти суворий чи поблажливий тато?

— Доньку обожнюю, втім, не дозволяю зайвого. Її народження свого часу вплинуло на мене, змінивши, безумовно, на краще. Сьогодні їй майже 16, вона відчуває татову підтримку у всьому, та я вчу доньку робити самостійний свідомий вибір.

— Чого ти ніколи не зміг би пробачити?

— Зможу пробачити все. Я вже зріла людина і усвідомлюю, що образа – це більше проблема того, хто її наносить. Мене неможливо образити.

— Про що мрієш?

— Про сильну та заможну Україну. Про те, щоб ми з козаками мали сили грати до ста років. Щоб діти наші себе знайшли в житті і стали гідними. Щоб здоров’я не підводило. І щоб війна закінчилась нашою перемогою.

— Як підтримуєш чудову фізичну форму?

— Бігаю або їжджу велосипедом в лісі під Києвом. Щодня. Хоча останнім часом більше ходжу.

— А як же фанатки – біжать слідом?

— Цієї проблеми в Україні не існує. Фани переслідують кумирів у США чи Польщі, стрибають на музикантів прямо з вікон авто, колись сам бачив подібну картину. У нас музиканти спокійно пересуваються і ніхто на них не вискакує. Я товаришую з багатьма відомими українськими музикантами і не чув, щоб їм фанати заважали ходити вулицями. Трапляється, підходять, дякують. У нас адекватні фани. Тож мені у цьому питанні просто: шапку натягнув, навушники і вперед по лісу.

— Яка твоя улюблена пісня з вашого репертуару?

— Напевно, «Коли вона» на вірші мого друга відомого українського поета Сергія Жадана. Після її виконання весь мокрий. Вона потребує надзвичайної віддачі, це красива і складна річ.

— Як, до речі, сили відновлюєш?

— Спасти лягаю. Причому одразу, не сиджу після концерту, а їду до готелю. Інакше можу заснути прямо у гримерці. Під час виступів віддаюся більше ніж на сто відсотків. Тільки щирість з публікою. Ніякого акторства. Лише голі нерви та правдиві емоції.

— У вашому репертуарі, крім власних напрацювань, з’явилася пісня і вийшов однойменний альбом «Не моя». Композиція на вірші класика української літератури Василя Симоненка. Як наважилися осучаснити такі високі вірші?

— Мене, якщо чесно, багато хто відмовляв. Але я шукав поета, який створив би другий куплет. В результаті ним став Сашко Положинський. На ранок після отримання пропозиції він віддав мені текст, який ви чуєте в пісні. Якось на телебаченні Сашко говорив, що це було легко, але я певен – легко не було.

— Чи свідомо обираєте для покладення на музику вірші сучасників та класиків української літератури?

— Так, це свідомий вибір. Вважаємо, що поезія у сучасних піснях має бути найвищого ґатунку.

— Чого чекати від «Козак Систем» найближчим часом?

— Вочевидь, нових потужних драйвових пісень, масштабних концертів та участі у музичних фестах. Наша мета – долучати до українського максимум слухачів як в Україні, так і за її межами.

— Коли приїдете в Дніпро?

— 30 березня ми відіграли великий концерт у Києві. Тепер повеземо альбом «Не моя» містами України: Львів, Харків, Одеса, Дніпро. Тож, до зустрічі!