Дмитро Томчук: боюся бідності, тому йду вперед

Почути невигадані історії про бізнес із вуст відомого українського бізнесмена Дмитра Томчука в Дніпропетровській облдержадміністрації зібралося чимало дніпрян. А після вони вишикувалися у довжелезну чергу, щоб придбати підписану особисто автором книгу «Тут клює». Протягом години Дмитро Томчук відверто розповідав про те, що спонукало його написати цей твір.

ХОЧЕТЕ ЗАРОБИТИ – НАПИШІТЬ КНИЖКУ

Це автобіографічна книжка, в якій Дмитро Томчук описав процес створення бізнесу, а також те, чим займається зараз.

– Це історія мого життя з семи років, – розповів він. – Книжка вийшла філософськопсихологічною. Я чув, що вона є в біблі отеках багатьох компаній як рекомендована література для топ-менеджерів. Мені це приємно. У цій книжці я намагаюся показати людям, що стати власником свого бізнесу може будь-хто. Моя мета полягає в тому, щоб люди в нашій країні багатіли, ставали незалежними.

Мою книжку можна читати як з початку, так і із кінця. Вона створена на основі різних коротких життєвих історій. Я не письменник, все життя займаюся бізнесом. Років п’ять–сім тому почав вести свою сторінку у Фейсбуці та викладати туди різні історії. Продовжую це робити й зараз. Їх накопилося скільки, що одного дня власник видавництва «Наш формат» запропонував мені їх надрукувати у вигляді книжки. Так що ось вам перша порада. Якщо хочете заробити, напишіть книжку про своє життя. Якщо вона виявиться цікавою, то вам щомісяця буде надходити якась сума, яку можна порівняти з пенсією. Так що можна вважати, що в мене вже є невеликий довічний заробіток.

ЗАВЖДИ ТРЕБА ШУКАТИ РІШЕННЯ

Дмитро Томчук почав займатися бізнесом на четвертому курсі університету – 1996 року.

– Відкрив свою першу компанію, це були складні роки: банкрутство, багато невдач, – згадує він. – Для початку бізнесу це нормально, я вирішив продовжувати і не зупинятися. Мабуть, така наполегливість у мене з дитинства. Виріс у звичайній родині у Бердичеві. У старших класах з товаришами продавав газети та торгував на базарі. У 17 років покинув свій рідний дім, переїхав до міста та вступив до університету.

Цікава річ: моя мама досі питає, хто платить мені зарплатню. Я відповідаю, що ніхто, а я плачу гроші тим, хто в мене працює. Мама цього не розуміє і каже: «Добре, ти платиш. А тобі хто платить?» Треба сказати, що життя в славному місті Бердичеві мене дечому навчило. Коли закінчив середню школу, зробив собі два атестати: сказав, що перший загубив, але це була неправда. Так я подав документи одразу у два вузи – Київ та Дніпро. У Київ не зміг вступити, а ось у Дніпрі пощастило. Тут я жив досить довго, створив сім’ю, зараз ми вже живемо у Києві. Такі речі теж характеризують мене як бізнесмена: треба шукати рішення у будь-якій ситуації.

СПОРТ ТРЕНУЄ ВМІННЯ ПРОГРАВАТИ

Була ще така історія в його житті. – Батьки спонукали мене до самостійного життя, – згадує бізнесмен. – У сім років я міг сам встати, приготувати собі їсти, піти в школу. Були канікули, я мав їхати до бабусі. Автобус відходив о дев’ятій годині. Мама розбудила мене і пішла на роботу, а я перевернувся на інший бік та заснув десь на годину. Я проспав, але вирішив, що до села все ж таки якось доберуся. У довідковій на автовокзалі я дізнався, які автобуси рухаються в тому напрямку, куди мені було треба. Доїхав по трасі до повороту на село, де мешкала моя бабуся, і пішов – до населеного пункту залишалося ще два кілометри. Мої батьки досі не знають про це.

Я впевнений, що спорт та бізнес дуже пов’язані. Насамперед, спорт тренує в дитини уміння програвати. Для бізнесу це нормально: треба бути готовим до падінь. У дитинстві я займався біатлоном. Це дуже складно: ти біжиш, зупиняєшся, прицілюєшся та хочеш влучити, а в спину тобі дихають конкуренти. Так і в бізнесі. Треба впоратися зі своїм диханням, з нервами, щоб постріл був влучним. Але це непросто зробити, коли ти знаєш, що твій суперник поруч. Немає часу чекати, ти стріляєш, але спроба невдала. Коли в бізнесі я роблю невдалий постріл, а це відбувається досить часто, я згадую ті часи і розумію, що треба було ще почекати, віддихатися. Треба більше готуватися, тренуватися.

НЕ ВИСТАЧАЛО НАВІТЬ НА ЇЖУ

Зараз, коли у Томчука питають, як треба створювати бізнес, він відповідає, що бізнес – це низка задач (бізнесмени не люблять слово «проблеми»), які треба вирішити.

– Свій перший бізнес я починав разом з приятелем: ми орендували під офіс кімнату на вулиці Батумській, – розповідає він. – У нас був один стіл та телефон, ми були і керівниками компанії, і продавцями, і водіями, і прибиральниками. Незабаром наша компанія займала декілька кімнат, а потім вже цілий поверх. А згодом ми викупили всі чотири корпуси того приміщення, частину з яких здавали в оренду. Сьогодні я займаюся інвестиціями в ІТ-бізнес і знаю, що для того, щоб компанію підготувати до кризи, треба накопичувати фінанси. 2008 року ми не знали цього, тому під час кризи ми акумулювали на складах запаси нашої продукції. Наша фірма займалася металом, ми зробили запас на пів року. Продавали ми його до 2012 року. Тоді нам вистачало грошей хіба що на зарплатню тим, хто працював у нас на ключових посадах. Вечеряли ми часто у батьків, тому що коштів не вистачало навіть на продукти. Сьогодні із 100 ІТ-компаній протягом року 60 програють. Але я продовжую вкладати в них гроші, тому що розбираюся в цьому.

МРІЮ ПРО ТЕ, ЩОБ УКРАЇНЦІ БАГАТІЛИ

Є люди розумні, є авантюристи. А Томчук – людина дисциплінована, яка робить все так, як вважає за потрібне.

– Правила в сімейному бюджеті та в бюджеті компанії приблизно однакові. Моя бізнес-стратегія полягає в тому, що які б кошти ви не заробляли, десять відсотків ви повинні відкласти на інвестиції, на своє майбутнє, – говорить він. – Ще десять відсотків треба зберегти на непередбачувані ситуації. Наприклад, хвороба – ваша чи ваших родичів. По десять процентів я також витрачаю на благодійність і на відпочинок та розваги. А все інше інвестую у технології, банківську сферу.

До пандемії я дуже багато часу проводив у Китаї. Там є чому повчитися у сфері бізнесу, управління економікою. Звичайно, часто бував і в США. Сьогодні в Україні можна розвивати будь-який бізнес. Кожну секунду в нашому мозку проскакує багато ідей, але ми їх не фіксуємо. Я намагаюся їх всі записувати, багато з них здавалися якимось дивними. Але потім, коли пройшли роки, виявилося, що деякі з цих ідей я використовував у своєму бізнесі. Моя порада: знайдіть в житті те, до чого у вас є хист, і станьте в цьому найкращим.

Мрію, щоб люди, які мене оточують, багатіли і розвивалися. Коли я починав займатися бізнесом, поставив собі за мету, що більше ніколи в житті не буду бідним. Цей страх бідності у мене з дитинства, він спонукає мене розвиватися. Я надзвичайно просто ставлюся до багатьох речей, а моя донька, якій 14 років, ще простіше. Якось ми з дружиною купили їй брендову сукню зі знижкою 90 відсотків за 1200 гривень. А вона й каже: «Ви дивні люди! Ви не могли купити те саме в Інтернеті за 300 гривень?» І я з нею згоден – до цього зараз йде весь світ. Я дуже практична людина. Наприклад, для мене більш логічно витрати 50–70 тисяч доларів не на придбання якогось витвору мистецтва, а на стартап. Коли була можливість, я часто мандрував із рюкзаком. Дуже люблю страви італійської кухні, але не відмовлюся й від картоплі з оселедцем.

Довідка «НМ»

Дмитро Томчук – підприємець. Народився 1977 року в місті Бердичів. Пізніше переїхав у Дніпро. У 2000-х його компанії займалися видобутком, машинобудуванням, харчовою промисловістю. 2013 року заснував інвестиційний фонд First Investment Step Online (FISON), який фокусується на ІТ-проєктах.

Юліанна КОКОШКО, фото Валерія КРАВЧЕНКА.